Вступ до ЄС відкриє для України нові можливості: доступ до інституційного досвіду, професійного розвитку та інвестицій. Водночас він може посилити один із найбільших викликів для системи охорони здоров’я — міграцію медичних працівників.
Питання міграції медичних працівників часто подають як загрозу, яку треба зупинити. Насправді воно складніше: йдеться про те, як управляти мобільністю так, щоб система охорони здоров'я залишалася функціональною, доступною та здатною розвиватися.
Проблема дефіциту медичних працівників виникла ще до повномасштабної війни. Система стикається з нерівномірним розподілом персоналу, браком фахівців у окремих регіонах і професійним виснаженням медиків. Євроінтеграція може зробити ці проблеми ще більш помітними.
Україна входить у період євроінтеграції з уже наявними дисбалансами серед медичного персоналу. Забезпеченість лікарями близька до середнього показника ЄС, але забезпеченість медичними сестрами вдвічі нижча. Як наслідок, співвідношення медичних сестер до лікарів в Україні становить 1,1 порівняно з 2,3 у середньому по ЄС. Це означає, що навіть без помітної міграції система функціонує з менш оптимальним складом персоналу, ніж більшість країн Євросоюзу.
Медичні сестри забезпечують щоденну операційну спроможність системи: безперервний догляд, щоденне надання послуг, координацію в командах. За умови швидкого скорочення медсестер система поступово втрачає здатність функціонувати стабільно.
Чому міграція відбувається саме так
Аналіз показує, що міграція формуються через взаємодію кількох незалежних, але взаємопов'язаних факторів. Серед прикладів таких факторів:
Економічні розриви. Економічні розриви. У 2025 році середня зарплата лікаря в Україні становила 26 161 грн на місяць. Якщо порівнювати країни за паритетом купівельної спроможності (ПКС), цей показник в Україні еквівалентний 26,7 тис. доларів, тоді як у Болгарії — близько 55 тис., у Польщі — 90 тис., а середній по країнах OECD перевищує 93 тис. Навіть повільне економічне відновлення не закриє цей розрив у найближчі роки.
Вибірковість відтоку. Міграція найбільше спостерігається серед молодих спеціалістів, кваліфікованих фахівців зі знанням мови, персоналу в сільських і прифронтових районах, а також серед тих, хто відчуває обмеження в кар'єрному розвитку. Це означає, що система втрачає частину найбільш конкурентоспроможного людського капіталу.
Старіння персоналу. Близько чверті всіх лікарів перебувають у пенсійному або передпенсійному віці. Понад половина сімейних лікарів старші за 50 років, майже третина — старші за 60. У деяких сільських і прифронтових громадах вихід цих фахівців на пенсію у найближчі п’ять років може залишити мешканців без первинної медичної допомоги, якщо механізми заміщення не будуть підготовлені заздалегідь.
Освітній потенціал звужується. З початку повномасштабного вторгнення кількість абітурієнтів на контрактну форму навчання в медичних ЗВО скоротилася на 86,9%, переважно коштом іноземних студентів. Понад третина випускників медичних університетів не переходить до інтернатури. Це означає, що система вже зараз недоотримує нове покоління фахівців, ще до того, як вони розпочинають клінічну практику.
Три можливі траєкторії
Звіт описує три сценарії того, як може змінюватися міграція медичних працівників залежно від зовнішніх обставин та і внутрішньої політики.
Базовий сценарій — це продовження чинних тенденцій без суттєвих змін у політиці та управлінні. Міграція залишається стабільною, а проблеми людських ресурсів поступово накопичуються. Це не призводить до різкого погіршення ситуації, але й не дозволяє системі стати більш стійкою.
Найгірший сценарій — несприятливі структурні умови у поєднанні зі слабкою політикою після вступу до ЄС. Скорочення персоналу провокуватиме більше навантаження, що буде призводити до вищих міграційних намірів і, як наслідок, подальшого скорочення персоналу. Особливо вразливими стають сільські та прифронтові території, де руйнування первинної ланки набуватиме системного характеру.
Пом'якшений сценарій — це не усунення міграції, а зміна її характеру. За цього сценарію мобільність стає більш тимчасовою і зворотною, а система зберігає достатній потенціал людських ресурсів завдяки узгодженій політиці одночасно в кількох напрямах: фінансування, врядування, регулювання, управління на рівні закладів, освіта.
Країни, що вступили до ЄС раніше — зокрема Хорватія та Польща — демонструють, що після вступу міграція медичних працівників зростає, але не обов'язково веде до системного колапсу. Визначальним є те, чи система готується до цього заздалегідь, чи реагує постфактум.
Для України центральне питання не в тому, чи будуть медичні працівники переміщуватися. Питання в тому, чи стане ця мобільність однобічним відтоком, чи перетвориться на керований процес, сумісний зі стійкою системою охорони здоров'я.
Детальніше про фактори міграції, взаємозв’язок між ними, невдалі та ефективні рішення для утримання персоналу — у звіті
Звіт «Сценарії міграції працівників охорони здоров'я в рамках інтеграції до ЄС» підготовлено Українським центром охорони здоров'я (UHC) разом із Маастрихтським університетом за підтримки Уряду Нідерландів.