Я скажу так: у громадському секторі зʼявився вітчизняний виробник
Громадський сектор в Україні завжди був сильним. Це вже частина нашого іміджу, наша національна особливість. Проте за останні 12 років, від часу Революції Гідності, громадський сектор пережив потужну еволюцію. Тепер маємо громадський сектор зовсім іншої якості, і нові зміни — ті, які будуть попереду — ми повинні робити, враховуючи це.
Я хочу сказати про три речі.
Перше. Ми повинні ще раз усвідомити усі успіхи та велику роль, яку відіграв громадський сектор у реформах після Революції Гідності.
Друге. Ми маємо також усвідомити, що громадський сектор сильно еволюціонував. І нову хвилю змін ми повинні робити вже інакше.
Третє. Щоб так сталося, ми повинні чесно назвати проблеми та перешкоди, які в нас залишаються.
Шлях
Спершу давайте згадаємо шлях, який ми пройшли. Трансформація всіх наших публічних систем вперше по-справжньому розпочалася саме після та внаслідок Революції Гідності. Десь вона просунулася далеко, десь відбулася частково, десь не розпочалася взагалі. Громадський сектор зіграв у цій трансформації вирішальну роль. Охорона здоровʼя — не виняток. Я навіть скажу більше — це один із найбільш яскравих та успішних прикладів.
В охороні здоровʼя громадянське суспільство виросло з громадського активізму, з боротьби. З ким боролися і за що? До Революції Гідності — в основному зі своєю ж державою: за свої права, за кращу якість життя для себе та рідних, за краще майбутнє. Часто — лише за надію на нього, за шанс. Революція Гідності дала такий шанс, і громадський сектор ним добре скористався. Можемо сказати — склав іспит.
По-перше, йому вдалося створити бачення, дороговказ для реформ. Адже цих реформ могло і не відбутися. Цим дороговказом став документ — Стратегія реформування охорони здоровʼя на 2015−2020 роки, який був написаний у 2014−15 роках стратегічною дорадчою групою з реформи охорони здоровʼя.
Поява стратегічної дорадчої групи була цілком ініціативою громадського сектору. Тодішнє міністерство пішло на це лише під великим тиском і без жодного ентузіазму. Сама стратегія стала першим та, мабуть, єдиним в історії медичної галузі документом, який виявився реальною опорою для реформ.
Тоненький документ, написаний простою мовою, став дороговказом для цілого ряду великих змін, які ми знаємо тепер як реформу системи закупівлі ліків та вакцин, реформу системи громадського здоровʼя, реформу системи фінансування охорони здоровʼя, створення електронної системи охорони здоровʼя. Цікаво і примітно, що ця стратегія так ніколи й не була ухвалена офіційно, на відміну від численних документів, які навпаки — офіційно ухвалюються, але до жодних реформ не призводять.
Але документ не зробив реформ, їх робили люди. Тож другим здобутком громадського сектору є те, що він не зупинився після написання стратегії. Він сперся на бачення та технічні пропозиції, напрацьовані авторитетними експертами, озброївся ними та продовжив просувати зміни — аж до втілення у законах та реалізації на практиці.
Такою стала реформа закупівель ліків: пацієнтські організації обʼєдналися навколо ідеї коаліцію, власноруч розробили проєкт закону та пролобіювали його фінальне ухвалення.
Частина людей із громадського сектору самі обійняли політичні посади чи стали державними службовцями, щоб втілити зміни, у які вірили. Такою людиною став і я сам, і майже вся команда, частиною якої я був під час старту реформи фінансування охорони здоровʼя. Такою була команда, яка створила систему державних закупівель ProZorro, і з якою разом ми розробили першу версію електронної системи охорони здоровʼя, попри ризики і початкове несприйняття наших міжнародних партнерів.
Це також були десятки людей, які пішли на конкурси на зайняття державних посад у МОЗ, Національній службі здоровʼя, ДП «Медичні закупівлі України», Центрі громадського здоровʼя та інших інституціях. Таких людей насправді дуже багато, і вони були в кожному уряді з часів Революції, і так само є в нинішньому, зокрема на найвищих посадах.
Еволюція
Як же еволюціонував громадський сектор із того часу?
По-перше, він розрісся у різні сторони. Тепер громадський сектор — це значно більше, ніж активізм та боротьба за свої права. Зʼявилися аналітичні команди. Зʼявилася спроможність якісної розробки політик in house. Стало значно більше освітніх проєктів. Стало більше професійний обʼєднань, і вони значно цікавіші та більш спроможні.
Зʼявилося більше третього сектору, який безпосередньо надає послуги людям, у тому числі й у межах Програми медичних гарантій.
Люди з громадського сектору заповнили наглядові та громадські ради, в яких перебувають не просто номінально, а з вірою, що можуть впливати на публічне благо. Я скажу так: у громадському секторі зʼявився вітчизняний виробник.
По-друге, громадський сектор став більш компетентний та досвідчений. Ми маємо вже понад 10 років досвіду різної громадської активності, окрім боротьби. Люди, які були початківцями в часи Революції Гідності, тепер досвідчені керівники третього сектору. В організаціях зʼявилося та подорослішало нове покоління лідерів. Дуже важливо, що до громадського сектору перейшла ціла когорта людей, які мають досвід у політиці та державній службі. Ця інʼєкція досвіду значно підвищила спроможність. У багатьох сферах ми стали менш залежні від міжнародної допомоги інтелектуально.
Ми стали вітчизняним виробником, який може робити своє, якісне.
По-третє, основним заняттям громадського сектору стала співпраця з урядом, а не боротьба з ним. Ну, або якщо не співпраця, то принаймні співдія. Ми не завжди йдемо наш шлях разом урядом, але найчастіше ми рухаємося з ним паралельно в один бік, коли на якихось ділянках наші дороги сходяться, а на інших — розходяться.
І це нормально.
Проблеми
Я думаю, що разом ми можемо більше. Але для цього маємо відкрито визнавати проблеми та перешкоди, які перед нами стоять. Я хочу озвучити принаймні три.
1. Бракує здорової взаємозалежності між урядом та громадським сектором.
Є відносини нездорової незалежності, аж до суперництва. Це коли громадський сектор бачить себе як опозицію, протиставляє себе уряду. Тут мушу визнати, що я сам пройшов цей етап у своєму розвитку. Я шкодую про це, але також розумію, що це було певне природне дорослішання. Це процес, і я й далі працюю над собою.
Але таке є і з боку уряду. Коли громадський сектор сприймають як щось таке, що заважає або навіть протидіє. Щось, що треба ігнорувати або від чого треба відкупитися — формально включити у громадську раду, організувати формальне громадське обговорення. Іншими словами, це коли обидві сторони думають, що якби не було іншої — то не було б і проблеми.
З іншого боку, є відносини нездорової залежності. Це коли громадський сектор вважає співпрацю з урядом привілеєм, допуском до сакрального. Тут навпаки — зникає здорова субʼєктність громадського сектору, розмивається або губиться місія, деградує спроможність.
А є третій варіант — відносини здорової взаємозалежності. Вони можливі між двома незалежними дорослими субʼєктами, які бачать користь від співпраці.
Це означає, що громадський сектор визнає, що уряд має свободу діяти на свій розсуд згідно з покладеними на нього завданнями, навіть якщо це нам не подобається. А уряд, своєю чергою, визнає, що громадський сектор також не зобовʼязаний бути компліментарним і має право бути незгодним, мати свою думку. Однак все ж обидві сторони шукають співпраці одна з одною. І, насправді, тільки у таких відносинах можуть бути одне одному по-справжньому корисними.
2. Фінансова залежність від міжнародної допомоги.
Ми — громадський сектор — для того й існуємо, щоб допомагати нашому уряду. Але ми змушені працювати, а часто й говорити з урядом через посередників. І це щастя, коли міжнародний партнер довіряє та не втручається в нашу роботу та наш продукт. Але часто буває так, що він є співтворцем продукту, і це далеко не завжди на краще.
Ще гірше, коли міжнародний партнер є співтворцем порядку денного. Коли він каже, що нам робити, й у нас атрофуються власні бажання, амбіції, ідеї. Ми починаємо жити вторинним, секонд-хенд життям, імітуємо міжнародні практики, робимо не те, чого очікують люди, не те, у що віримо, а те, що підтримують міжнародні організації.
Так, нам потрібна допомога. Але, щоб нам допомогли, ми маємо допомогти собі самі. І, коли я кажу «ми», то маю на увазі уряд і громадський сектор разом.
Тому звертаюся до уряду — замовляйте у вітчизняного виробника. Знаєте що? Я мрію про день, коли моя команда отримає контракт на інтелектуальну роботу від мого уряду. За ринкові гроші.
3. Конкуренція з боку міжнародних проєктів.
Я взагалі не проти конкуренції, бо вона робить нас кращими. Але конкуренція працює, коли її умови чесні та рівні. Я вважаю, що чимало громадських організацій (серед них і моя команда) складають гідну інтелектуальну конкуренцію міжнародним експертам у різних сферах. І це допомагає нам рости. Але у деяких сферах умови надто нерівні.
Як людина, яка бореться за таланти, можу вам прямо сказати: мій головний конкурент — не бізнес, а саме міжнародні проєкти. Вони конкурують за талант не лише з нами, громадським сектором, але й з урядом. Наприклад, штат офісу ВООЗ в Україні — більший за штат Міністерства охорони здоровʼя. Двоє талановитих людей із нашої команди перейшли туди на кращі умови роботи. Ще одна людина, яку я дуже хотів би бачити з нами, досі там працює саме через вигідні матеріальні умови.
Інший приклад — на етапі запуску американський проєкт PACT забрав із ринку майже всіх фахівців у сферах нашого інтересу через незвично щедрі зарплати. Через це ми не змогли залучити до своєї команди щонайменше двох дуже потужних фахівців. Їхня відповідь була: я хочу працювати з вами, але маю трохи заробити.
І це при тому, що ми здатні платити ринкові зарплати.
Найгірше, коли забирають молодь, яка виростає у громадському секторі, а щойно відчує впевненість — мігрує на привабливі зарплати до міжнародних проєктів. Це нагадує футбольні суперклуби, які висмоктують таланти, підготовлені дитячими академіями у бідніших країнах.
Тож я звертаюся до міжнародних організацій — дійте через нас, а не замість нас. Не нарощуйте власні бюрократії. Нарощуйте спроможність державної служби та громадського сектору в Україні. Давайте мережуватися і поєднувати ваш доступ до міжнародної експертизи з нашою місцевою енергією та талантом.
У громадського сектору зараз є значно більша спроможність та енергія, ніж колись. Користуйтеся нею. Із третім сектором можна говорити, радитися, у нього можна замовляти послуги та делегувати виконання завдань. Це незалежний співрозмовник, часом інтелектуальний опонент, а часом — надійний помічник. Незалежний, але вірний партнер, який іноді скаже неприємні речі, але зате він не зрадить і не підведе.
Нашим міжнародним друзям я хочу сказати, що нам потрібна міжнародна допомога. Я дуже її ціную і розумію, що якби не ваша підтримка, досягнень та реформ просто би не було. Але нехай ваша допомога залишає після себе сильнішу внутрішню спроможність в Україні — як в уряді, так і у громадському секторі.
Громадському сектору я хочу сказати — ставаймо більш незалежними та спроможними. Давайте не сприймати уряд ні як конкурента, ні як надавача привілеїв. Давайте сприймати міжнародну допомогу не як подушку, на якій мʼяко їхати, а як тимчасовий ресурс для нашого зростання, який рано чи пізно закінчиться.
Ми можемо отримувати допомогу з-за кордону, але нам звідти не пришлють наше майбутнє. Давайте виробляти і замовляти своє майбутнє у вітчизняного виробника.
Джерело: NV.UA, 16.03.2026